Поселення Ладичин, яке розкинулося на берегах річки Нішла (Водава), згадується в літописних джерелах як місцевість, що славилася цілющою сірчаною водою, і туди їздили на лікування навіть теребовлянські князі.
Назва Ладичин має слов’янську міфологічну основу і походить від імені богині щастя, любові, світла, достатку, весни і краси Лади. Усі її прихильники мали чин Лади, звідси і Ладичин. За народними переказами тут знаходився її головний храм.
Характерно, що Лада, як міфологічний персонаж, зустрічається також у балтійських, південних і західних слов’ян. Їй поклоняються як богині сонця, згоди, любові, достатку і прославляють у весільних та весняних піснях.
Польські дослідники доводять реальність існування цієї богині із пісенного приспіву «Ладо».
У Литві та Самогітії щорічно свято на честь богині Лади відзначали з 25 травня по 25 червня.
У до монгольський період Ладичин був прикордонним городищем Теребовлянського князівства,за яким простягався опанований кочівниками степ Пантелиха.
Наступна згадка про Ладичин як важливий оборонний рубіж відноситься до 14-15 ст. У документах він стоїть нарівні з Микулинцями і очевидно, до 16 ст. мав міський статус. Після цього населений пункт надовго випав із поля зору істориків. Близькість до Кучманського шляху призвела до його занепаду.
У 19 ст. власницею Ладичина була графиня Юзефа Рейова. Даних про герб населеного пункту виявити не вдалося, оскільки парафіяльна метрика й усі інші документи загинули ще у «Йосифінські часи». Тому автори в якості герба містечка пропонують створений тернопільським  художником Ігорем Зілінком геральдизований образ богині Лади на голубому тлі, який, на нашу думку, розкриватиме етимологію цього населеного пункту та символізуватиме ті чесноти, що притаманні її образу. Барокований щит, увінчаний міською короною сріблястого кольору, підтверджує, що населений пункт у минулому мав міські права і герб, котрі впродовж століть були втрачені.
     Село  Ладичин - слов’янське  городище  - город.  Походить  з  так  званої  “доби  городища”, яка зв’язана з життям і культурою доісторичних слов’ян. Ладичин - стара доісторична оселя, яка існувала вже у 8 столітті. Назва її праслав’янської богині весни і молодості Ладо - Лада. Є переказ про старий правослов’янський храм Ладо, який мав бути в Ладичині. Одні кажуть, що мав бути на Волонці ( південна окраїна села біля села Варваринці), другі, що на місці Клембані у напрямі сусіднього села Дворіччя. За переказом старожителів Ладичина ( Декайли Олекси, Павла Фуртака, Петра Невідомого, Павла Ониськова та ін.) село у давнині мало бути містечком, а назва його була Владичин, власність якогось владики, мабудь його засновника. Про те, що Ладичин є престаре городище свідчать археологічні знахідки.
      Ладичин - граничне городище Теребовлянського князівства з Галицьким. До сьогодні залишилася назва Галицька гора (на степах Панталихи за Ладичином), яка свідчить про те, що за нею були вже володіння Галицьких князів. На ладичинських полях є цілюща сірчана вода, про яку згадується у літописі, що Теребовлянські князі їздили лікуватися на „цілющі” води землі Теребовлянської.
Перша записана згадка про Ладичин відноситься до 1564 року. Окремі частини села ( вулиці ) мали свої назви, які збереглися до сьогодні: Волиці, Горб, Кут, Піддвір. На куті на шляхетській вулиці мешкало більше родин так званої Ходачкової шляхти.
     Село Ладичин розташоване за 20 км. на південь від Тернополя і 4 км. на південний захід від Микулинець в широкому яру малої річки Нішла ( в народі назва Водава).
    
Від села починаються славні Теребовлянські каменоломні червоного пісковика. Територія села багата на камінь, пісок, глину та торф. Найбільше багатство - чорнозем. На Ладичинських полях є сірчані джерела, лікувальні властивості  яких  не  уступають  джерелам  у  Любліні  Великому  біля  Львова.
     Село  Ладичин  має  свою  сільську  раду  до  якої  і  входить.
Станом на 2008-2009рр. на території даної сільської ради
проживає 1204 осіб населення та є 418 дворів, 392 житлові будинки.
    
В селі проживають в основному всі українці.
     У 1848 році коли скасували панщину, жителі села на честь цього побудували кам’яний хрест, який зберігся до сьогоднішніх днів. Зараз з нагоди національних свят тут проходять урочисті зібрання.
В період Першої Світової війни було створено українські військові частини - добровільні легіони українських Січових стрільців. Деякі Січові стрільці с.Ладичин брали участь, а саме: М.Гарматій, О.Фуртак, В.Фуртак у битвах в Галичині та в Карпатах під час російського наступу 1914 - 1915рр. Багато Ладичан було в рядах Українських Січових Стрільців і УГА, серед них: М.Фуртак ( стрілецький  лікар ) двічі ранений в боях з більшовиками, М.Яремчук, К.Яремчук, М.Пилипів, К.Дорош, М.Гладкий, А.Скакун, М.Ярош та інші. В сільській читальні їхні розповіді завжди належно оцінювалися громадськістю, зокрема молоддю, яка наслідувала їхні вчинки.
     З  1815 - 1816  рр. в с.Ладичин функціонувала мурована вкрита бляхою церква Різдва Пресвятої Богородиці.
     Школа була побудована ще за Австрії. Вона була три класова.
     Дім читальні “Просвіта” був збудований перед першою світовою війною, пізніше в 1922 році був поширений. Організаторами просвіти були М.Лапчинський та священник М.Святенький.
     Культурно-освітня праця велася вже до першої світової війни. Діяв хор, духовий оркестр та драмгурток. Головою ”Просвіти” був улюбленець села М.Ярош, вивезений росіянами у 1914 році, пропав безвісти.
     В той час, коли у Відні (Австрія) було створено ОУН - січень 1929 рік в с.Ладичин припадає створення „Січі”, згодом спортивного товариства “Луг”, „Сокіл” та ін. Чималу роль у справі створення цих організацій відіграли наші земляки: В.Фуртак (1860-1924) та Осип Станімір ( 1890-1971).
Колгосп у с.Ладичин був створений у 1940 році. Ним було охоплено 54 двори та було його названо „Берія”.
Загальна чисельність воїнів, які загинули на території с.Ладичин та на Фронтах другої світової війни в складі УПА складає 10 чоловік.
     За проявлені мужність і відвагу у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників 68 жителів с.Ладичин нагороджено бойовими орденами та медалями. У центрі села поставлено пам’ятник загинувшим воїнам у роки ВВВ.
     У 1990 році у селі Ладичин створено осередок НРУ із 25 чоловік. На рахунку осередку багато добрих справ. Створена ним комісія по увічненню пам’яті загиблих односельчан за волю України встановила прізвища майже всіх героїв - односельчан.
     З ініціативи осередку відзначаються національні свята, впорядковуються могили.
     Село Ладичин здавна славилося своєю соціальною та політичною активністю. У всі часи тут діяли підпільні та явні осередки національно-визвольного руху. В період тотального безбожництва жителі села не дали знищити статую Матері Божої, Хреста біля церкви, збудованого ще у 1818 році.
     В останні роки значно зріс освітній рівень населення. 46 чоловік мають вищу освіту . У селі діють ФАП, клуб, бібліотека, міні маркет та три продовольчих  магазини.
     За післявоєнні роки село було значно відбудовано. В селі існувало два колгоспи. Один з яких був створений ще у 1940 році і названий ім.Берія, а другий у 1949 році і названий ім.Сталіна. У 1958 році два колгоспи злучили до купи і назвали к-сп ім.Т.Шевченка. У 1962 році було переіменовано на Жовтень. В колгоспі нараховувалося 2438 га землі. Орної землі було 1970 га.
     У 1991 році у селі Ладичин було створено колективне господарство ім.Л.Українки, яким керував Бушко Ігор Іванович.
     На території сільської ради діє млин, який працює на електроенергії.
     У роки другої світової війни в с. Ладичин церква була закрита. Після війни у 1946 році церкву відкрили знову і запровадили православну віру. В 1991 році церква знову стала греко-католицькою. Служби божі відправляє священник о. Роман Зощук.
     На території села діє ще друга громада: римо-католицька. Служби божі відправляють у костелі.
     Село Ладичин славиться чорноземами, у селі є ставок, який здано в оренду.
     Середня температура липня становить 18 - 25 градусів тепла, січня 10 - 15 градусів морозу.
     На території сільської ради парафіянами села відновлено три каплиці, одна з яких відновлена у центрі села. У 2003 році об’явилася Матір Божа, свідками чого було багато приїзжих громадян із сусідніх сіл та міст. ( знищена капличка була у роки Великої Вітчизняної війни).
     Зараз на території сільської ради почали працювали два товариства: одне з  яких „Прогрес-Агро” директором правління є Околович Ігор Євгенович, житель нашого села, який має у своєму володінні 300 га землі та ДП „Тиса” яке користується землями у розмірі 1300 га землі. У грудні місяці 2009 року жителі нашого села уклали договори-оренди з вище названами товариствами і на початок 2010 року починають обробляти землі.
Денека Володимир Миколайович - Народився 26 лютого 1961 року. Перебуваючи в армії проявив себе  справжнім патріотом, з честю виконував свій священний обов’язок перед Батьківщиною. 6 січня 1981року виконуючи бойове завдання за кермом свого бронетранспортера наїхав на міну і загинув. Одна з вулиць села носить ім’я Володі Денеки. 26 лютого в день народження Володі кожного року учні нашої школи кладуть квіти на могилу Володі.

Голда Юліан Михайлович
- 1939 року народження. Працює у Тернопільській міській лікарні на посаді завідуючого хірургічним відділенням.

Гулька  Омелян  Миколайович - 1949  року  народження. Працює головним  лікарем  у  Лановецькій  районній  лікарні.

Костів Роман Теодозійович
- 1960 року народження. Працює у Кременецькій міській лікарні на посаді завідуючого реанімаційним відділенням.

Мацьопа Роман Львович - 1942 року народження. Працює викладачем у Чернівецькому університеті де і проживає.

Ваславський Михайло Миколайович - 1964 року народження. Закінчив Київську с/г академію. Працює директором Красилівського с/г підприємства, Хмельницька область.

Околович Ігор Євгенович 1967 року народження. Закінчив Київську с/г академію. Працює директором у ПП „Прогрес-Агро”. Депутат Теребовлянської районної ради п’ятого скликання.